Після 2022 року стало очевидно: українські сили оборони критично потребують сучасного шифрованого тактичного зв’язку. Але попри шалену потребу і величезні вливання у сектор оборонних технологій, Україна досі не змогла створити повноцінну вітчизняну радіостанцію, яка б відповідала реальним бойовим вимогам. Єдиною спробою в цьому напрямі став стартап HIMERA, але його історія перетворилася на наочну демонстрацію того, чому наш оборонно-технічний сектор досі не здатен продукувати високоякісні рішення, а натомість покладається на маркетингову вуаль.
Проблема почалася з першої моделі G1 — продукту, який одночасно обіцяв сучасне шифрування, ППРЧ і стійкість до перешкод. Але за цими привабливими словами ховалася звичайна цивільна “начинка”, яка не здатна забезпечити більше кількасот метрів надійного зв’язку. До технічних недоліків додалися слабка якість звуку, механічна крихкість корпусу, швидкий знос кнопок, перегрів, а також рішення, яке взагалі не має права існувати у військовому продукті — незмінний акумулятор. У реальних бойових умовах це не просто недолік, а пряма загроза.
Оновлені моделі G1 PRO та G1 PRO L не змінили ситуацію принципово. Попри заявлені покращення, базова проблема — слабка платформа — залишилася незмінною. Дальність зв’язку все ще не відповідає мінімальним вимогам фронту, аудіо якісно поступається навіть середньобюджетним китайським моделям, а повна залежність від імпортних комплектуючих робить ремонт та сервіс непередбачуваними.
На тлі цього виробник обрав шлях не технічних проривів, а агресивної маркетингової стратегії. У медіа HIMERA перетворили на символ «українських технологій», активно просували через волонтерів, робили ставку на «патріотичний» брендинг, нав’язували образ «вітчизняного прориву». Це дало результат у вигляді хайпу, але не в вигляді бойової ефективності. На передовій ці рації не стали масовими, а у професійних колах їх дедалі частіше називають прикладом того, як маркетинг здатен тимчасово замінити інженерію — але не у війні.
Кейс HIMERA показав головне: Україна здатна генерувати ідеї та красиві презентації, але поки не здатна до системної інженерії, яка лежить в основі будь-якої військової техніки. Допоки підхід «створити картинку» переважатиме над підходом «створити продукт», ми і надалі залежатимемо від імпортних рішень, а спроби створити своє — завершуватимуться тим, що доведеться пояснювати провали через гучні лозунги.
